Справжній кулемет біля робочого столу Олександра Валентиновича нагадав події тих днів. Це було на одній з дільниць Кіровограда - міліціонер намагався зупинити бандитів, що громили виборчу дільницю, табельною зброєю.

22 листопада 2004 року стало «визначним» днем, який сколихнув Україну. Адже таких фальсифікацій, які були  в другому турі Президентських виборів, Україна, ще не бачила. Отож, саме з цієї теми і почалася наша розмова. «Хоча, знаєте, говорити про це зараз вважається моветоном», – пожартував Турчинов.

Справді, вже давно в генпрокуратурі не відповідали на питання  про транзитний сервер ЦВК, тіньовий штаб Клюєва. Отож, чому б про це не поговорити у другу річницю фальсифікацій. Тим паче, що до Олександра Валентиновича як шефа СБУ справа про фальсифікації потрапила ще зовсім «тепленькою». Він, певно, більше за інших смертних знає, чому в Україні ніхто з організаторів та замовників фальсифікацій не став перед судом. Він може відповісти, чому всі лідери майданну поголовно показували пальцем на Сергія Ківалова, але його покарання обмежилося прищепленням йому прізвиська «підрахуй»?

- Погодьтеся, тотальні фальсифікації виборів планував та організовував не Ківалов. При всіх його комплексах, тодішній голова ЦВК був лише одним з виконавців цього процесу, як і десятки тисяч людей, які сумнозвісними потягами їздили по країні або «не чесно» рахували бюлетені. ЦВК не займалася безпосередньо фальсифікацією виборів, ЦВК просто заплющила очі на те, що такі речі мали місце  тотально по всій країні, що це було цинічно й нахабно. ЦВК сприяло злочину, рахуючи заздалегідь сфальсифіковані результати.

Відповісти мусили ті, хто організовував ці злочини. Але тут виникли проблеми. Відповідати мусив Кучма, Янукович, інші високопосадовці, а не начальник ЖЕКу чи шкільна вчителька. Але не було такого бажання у нового політичного керівництва країни.  Потрібно було протягнути ниточку від  технічних частин справи, наприклад, пов’язаних з сервером (хоча я б не перебільшував його вагу, він - з розряду міфологічних речей) до тих людей, хто планував перетворити вибори на громадянську війну.

Нажаль, переговори з Кучмою, з Януковичем, конституційна реформа (такий собі «междусобойчик» кланів), звели перспективу розслідування справи про фальсифікації виборів нанівець. В результаті відповідальність переклали на «стрілочників».

СБУ, яке ви очолювали, займалося розслідуванням того ж транзитного сервера.  Чому хоча б в цьому фрагменті немає результатів?

Чому? - Знайшли докази, знайшли матеріали, які були передані в генпрокуратуру. Проте функція серверу не полягала у фальсифікації матеріалів. Він просто зупиняв потік інформації, а керівництво ЦВК приймало рішення, яку інформацію оприлюднювати, а яку - «уточняти», тобто відправляти назад, щоб фальсифікувати на територіальних дільницях.

Сервер був буфером, завдяки якому, вони вигравали час для проведення тотальної фальсифікації. Від сервера інформація йшла до Ківалова, та до тих, хто реально приймав рішення та диригував адмінресурсом. Починаючи з рівня Ківалова і вище, генпрокуратура розслідування  практично не проводила. В результаті справу благополучно поховали в нетрях ГПУ.

Фігурант «справи транзитного сервера» Галина Мандрусова заявила, що справу дійсно поховано через домовленості політиків. І навіть натякнула, що недаремно «причетний до цієї справи Зимін став депутатом ВР від БЮТ».

Повірте, я добре знаю проблему транзитного сервера. Знаю Зиміна. Він - один з найкращих фахівців інформаційних технологій, він консультував усіх, починаючи від ЦВК й закінчуючи СБУ, виключно з технічних питань. Технарі апріорі не можуть бути злочинцями в політичних справах. Якщо ви є користувачем комп’ютера, Білл Гейтс не може  відповідати за те, що ви на своєму комп’ютері монтуєте порнографію. Так само смішно притягати до відповідальності  технічних працівників, які монтували обладнання в ЦВК. Не вони приймали рішення, не вони організовували процес. Змонтоване ними обладнання якісно працює в ЦВК і зараз.

Чи відмовилася БЮТ відзначати другу річницю Майдану, віддавши ініціативу в організації річниці «Нашій Україні»? Можливо боїтеся, що прийде мало людей?

У нас немає потреби влаштовувати на Майдані чергове шоу. Немає потреби з’ясовувати стосунки з НУ та Ющенко. Доводити, хто кого зрадив? Казати: «бачите це вони погані, а ми – хороші»? Ні, це не серйозно. Свято повинно бути  в серці. А приймати участь в шоу, мета якого - банальна спекуляція на почутті  людей, - це низько. Я вважаю, політики заборгували перед тими, хто був на майдані. Краще політикам не робити банальних вистав, а звернутися з закликом «не зрадь майдан» до себе самих. Спитати, як вони використали сподівання, життя, енергію цих людей, і який результат отримали наприклад в цьому році. Уряд Януковича, скомпрометований парламент, бандитизм, свавілля, корупцію?  Комітет з питань судочинства під керівництвом  Ківалова, віцепрем’єра Клюєва, міністра ПЕК Бойко, міністра фінансів Азарова? Прес-конференції Щербаня? Можна багато говорити, чому так відбулося, пояснювати поразку та зради наявністю компромату на певних політиків, інтересами в «РосУкрЕнерго», чи то втомою чи хворобою...Але є результат, і результат сумний.

Тому, поки що політикам на майдані немає чого робити. Бити себе в груди, як роблять деякі міністри, кричати, що ми були польовими командирами, ми кров проливали, - це ганебно. Щось не того запаху та кольору ця кров. Не порядно прикривати свою нездатність та безпорадність тим, що ти був якимось польовим командиром, десь виступав на мітингу.

Друга річниця майдану - це час дуже серйозно подумати над своїм внеском в капітуляцію перед вчорашніми противниками.

Я не хочу завтра закликати до міфічного об’єднання, бо розумію: на сьогодні є лише одна політична сила, яка здатна відстояти демократію в Україні. Ця сила - наш блок, все інше - ілюзії.

Президент минулого разу пророчо оговорився, коли сказав «роковини» Майдану, а не «річниця». Ми запрошуємо не на шоу, не на якісь святкові поминки - ми запрошуємо всіх небайдужих до роботи. Бо найкраще свято - це зміцнення наших рядів та перемога над реваншистами кучкізму. Це захистити Україну та об’єднати націю.

Єднання БЮТу та «Нашої України» ви  зараз назвали  міфічним, але нещодавно між політичними силами були знайдені спільні знаменники, коли Президент запропонував Тимошенко посаду секретаря  РНБОУ. Відкрийте таємницю: як проходила розмова і чому все зірвалося?

Дійсно, такі пропозиції надходили від Президента та його оточення. Я особисто вважав, що не потрібно їх приймати. Це б обмежувало нашу можливість діяти, адже Президент в такому випадку знову би опинився  поза критикою. Було б важко зрозуміти, хто є влада, а хто - опозиція. Але Юлія Володимирівна була згодна черговий раз підставити плече Президенту. Чому це не відбулося? Тому що ця ідея згодом перелякала тих, хто з нею ходив. Варіант призначення Тимошенко почали просто використовувати для шантажу «донецьких», щоб вибити пристойні умови в угоді про «широку коаліцію». Мовляв, якщо не підпишете угоду про коаліцію на наших умовах, призначимо Тимошенко головою РНБОУ, а тоді – тримайтеся! Говорили-говорили, та так  захопилися залякуванням Партії Регіонів, що самі незчулися, як перелякалися.

А чим конкретно лякали?

Тим що вона припинить діяльність посередників на енергетичному ринку, що займеться відстороненням бізнесу від влади, візьметься за наведення порядку в силових структурах. Така перспектива турбувала «регіоналів» та самих ініціаторів призначення Тимошенко. Отож, коли ми з преси дізналися про призначення Гайдука, це стало для нас справжнім сюрпризом. Ніхто нас не попереджував, що концепція змінилася, що вони забирають свою пропозицію назад. Ну, й нормально! У нас сьогодні немає ніяких обмежень, ніяких тягарів на руках та ногах, які нам заважають нормально пересуватись політичним полем.

Далі буде.