Гаяне Атаян, дочка відомої художниці Тетяни Яблонської, зустріла мене у себе вдома, щоб поговорити про свою маму, виставку, весну і торжество справедливості.

Виставка Тетяни Яблонської, що присвячена 90-річчю від дня її народження, відкрилася у Національному художньому музеї у березні. Триватиме вона півтора місяці. Ця подія перетворилася на справжнє свято для родини художниці, адже шлях полотен Яблонської до глядача не є простим.

Пані Гаяне вдячна колективу музею, який не пройшов байдуже повз ювілей матері і влаштував цю виставку.

За словами Гаяне, її мама дуже любила життя. А життя у Тетяни Яблонської було багатим на події.

Росіянка за походженням, Тетяна Яблонська опинилась в Україні через невдалі спроби її батьків втекти за кордон після більшовицької революції. Смоленськ – Одеса – Кам’янець-Подільський – Луганськ – таким шляхом рухалася сім’я.

У Кам’янці під час голодомору батько Тетяни малював портрети за хліб. А потім віддавав хліб знайомим, щоб ті позували дітям. У художньому музеї можна знайти портрет натурника з тих часів, потертий і давній, мальований рукою Тетяни Яблонської.

На виставці виставлені широко відомі полотна, серед яких авторський повтор відомої картини «Хліб», за яку художниця отримала Сталінську премію.

Також виставлено полотно «Перед стартом» - ця картина не подарувала художниці звання лаутеата Сталінської премії лише через те, що чиновники побачили в ній ознаки імпресіонізму – надто мало в ній було радянської дійсності.

«Якщо дивитись на мамине життя, то, здається, що вона крокувала від нагороди до нагороди, а, насправді, часом бувало зовсім інакше. Коли за картину «Перед стартом» їй відмовили в обіцяній премії, вона дуже переживала. Вона тоді була ще зовсім молодою художницею, їй здавалось, що вона чогось не розуміє, якась не така, щось робить не правильно. Після цього і народилася картина «Хліб», але мама її теж дуже любила, писала зі справжнім натхненням».

За словами Гаяне Атаян, Тетяна Яблонська була дуже чесною і сама перед собою, і в стосунках із владою: «Мама, звісно, не була дисиденткою. Але, з іншого боку, вона ніколи нікому не служила і завжди залишалася сама собою».

У шістдесятих Тетяна Яблонська відійшла від соцреалізму і почала експериментувати, змальовуючи простий побут українського села: «Мама дуже любила село, сільських жінок, можливо, через те, що сама була відірвана від коріння. Вона дуже любила Україну. І найбільше раділа, отримавши Шевченківську премію, яка для неї означала визнання Україною».

На жаль, за часів Незалежності її полотна, так само, як полотна всіх художників другої половини ХХ століття, опинились у підвалах.

«Не можна нічого ховати від людей, - стверджує Гаяне Атаян, - це є серйозною загальнокультурною проблемою, адже ціле мистецьке покоління, ціла епоха схована від очей. Адже мистецтво найкраще відображує дух епохи. І вже виросла зміна, яка зовсім не знає доробку видатних художників другої половини ХХ століття. Саме тому я хочу подякувати Національному художньому музею за те, що у цей прекрасний весняний час він показав картини моєї мами людям. І маю велику надію на те, що у постійній експозиції музею нарешті відновиться відділ мистецтва другої половини ХХ століття».

Тетяна Яблонська дуже переживала за долю України: «У 2004-му ми з мамою перечитували постійно всі ці газети. Ах, що ті газети! – махнула емоційно рукою пані Гаяне, - це я лиш зараз розумію». Але на Майдан пані Гаяне обіцяла вийти знову: «А хто, як не ми?»

Останні роки Тетяни Яблонської були непростими. Художниця прожила довге і плідне житя, останні свої пастелі малювала лівицею, адже після інсульту, права рука виявилась не робочою. У 2004-му розпочався скандальний судовий процес. У Києві було відкрито виставку з приватних колекцій, де виявилися чотири підробки під Тетяну Яблонську, а також багато підробок під інших відомих художників радянської доби. До виставки було видано каталог. Відбувалася виставка під патронатом віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань Дмитра Табачника.

«Дуже образили мою маму, - каже пані Гаяне, - ми були змушені подати до суду». Тетяна Яблонська померла у 2005-му, так і не дочекавшись справедливості у країні, яку так любила. Суди продовжуються, зараз ними займається Гаяне Атаян. Завдяки публікаціям в пресі, і, зокрема, на Оглядачі, пані Гаяне знайшли хороші юристи, які займаються авторським правом і сьогодні ведуть цю гучну справу.

«Я не шкодую про всі ці так звані суди, це – малоприємно, але необхідно пройти. А зараз весна, сонце, - усміхається життєрадісно Гаяне, - всі змії поховаються. Суди-судами, а правда – вона ж одна. І кожен, хто має очі, її побачить». За словами Гаяне, справа зараз знаходиться у Верховному Суді, і, якщо тут також не поставляться до неї серйозно, не проведуть експертизи спірних творів, вона готова звертатися до міжнародних правозахисних організацій.

«Ви лиш уявіть собі – суддя районного суду одноосібно приймає рішення про авторство живописних творів без проведення спеціальної експертизи, а також не враховуючи думки самого автора! Мені навіть смішно про це говорити. Із нашими судами все зрозуміло, - махнула рукою пані Гаяне, - а сьогодні у мене свято».

У скромній квартирі Гаяне, що на Печерську, панує радість від того, що справжнє мистецтво все одно перемагає – виставка її мами відкрита у перші весняні дні, Тетяна Яблонська визнана найвідомішою художницею України, до художнього музею приходить багато молоді, а отже «мистецтво її живе».

І, не зважаючи на те, що пейзаж, який любила писати і Тетяна Яблонська, і пише зараз Гаяне Атаян, скоро може зникнути, адже до їхнього дому підкрадаються підступні забудовники, пані Гаяне надзвичайно радісна, адже кожного дня, завдяки живопису, вона торкається вічності.

Читайте також про те, що Гаяне Атаян думає про сучасне мистецтво і як оцінює перспективи співпраці з сучасними меценатами.

Сліди фальсифікаторів картин Яблонської ведуть в урядові кабінети