Зовсім нещодавно Леся Гонгадзе в розмові з кореспондентом „Обозревателя” розповіла, що в гостях у неї була САМА Ніна Карпачева. На той момент – нардеп. Про подробиці візиту ми не говорили. Зрештою, хіба не ясно, чому Карпачова відвідала пані Лесю у її скромному помешканні у Львові – все-таки мама вбитого журналіста вже тривалий час безрезультатно добивається правди.

Але виявилося, що справжня мета Ніни Іванівни була не надто шляхетною. Це стало зрозуміло під час обговорення її кандидатури на посаду уповноваженої ВР з прав людини. Депутат-регіонал з трибуни зачитав лист від імені Лесі Гонгадзе: „Справою мого сина не опікується ані прокуратура, ані влада - лише Ніна Карпачева”. Відверто кажучи, така поведінка регіоналів шокувала - турбувати нещасну матір, що страждає за вбитим сином, заради писульки-подяки, яку потім використають на засіданні ВР…

Леся Гонгадзе в таких випадках не відмовляє. Тим паче - людям, до яких вона в свій час зверталася сама, які справді допомагали їй у трагедії. Скільки вона вже таких листів писала! Якось пані Леся навіть обмовилася, що половина нардепів депутатів пройшли у Верховну Раду, експлуатуючи трагедію її сина. Дехто навіть опустився до того, що просили письмово засвідчити факт наданої допомоги! Карпачова, як виявилось, - не виняток. Ця красномовна деталь, яка характеризує нового-старого омбудсмена. Це - поведінка політика, українського політика. Але ніяк не правозахисника.

Ще до депутатства, в останні роки перебування на посаді уповноваженої ВР з прав людини, в поведінці Карпачової все більше проглядався політик. Справа навіть не у безоглядній підтримці ув’язненого Бориса Колесникова чи у синхронних з Партією Регіонів заявах про страшні політичні переслідування в Україні. У Карпачової явно проглядалося світосприйняття політика. Це коли дії узгоджуються з піар-доцільністю.

Ось вам приклад. 2005 рік, готель „Братислава” у Києві. Група журналістів чекала Настю Овчар. До готелю під’їжджає автобус, відкриває двері, і під спалахами фотокамер на підніжку виходить… Ніна Карпачова з дівчинкою на руках. Які кадри! Ніну Іванівну при цьому зовсім не турбувала роль в порятунку дівчинки. Адже мета, тобто – піар, виправдовує засоби.

Тож коли Карпачова пішла в Раду за списками Партії Регіонів, нікого не здивувало. Справді, Ніна Іванівна дозріла як політик. Зрештою, в цьому немає нічого поганого - навіть чудово, що вона знайшла, як реалізуватися.

Дивуватися та обурюватися логічно зараз, коли політик-Карпачова повертається в правозахист, на посаду, де потрібен справжній правозахисник, а не особа, що говорить виключно політичними гаслами, де більше пафосу, ніж логіки.

Коли чуєш виступи Ніни Карпачової, хочеться плакати й сміятися одночасно. Наприклад, сьогодні з трибуни Верховної Ради про свій похід п’ятим номером Партії Регіонів Карпачова розповідає, як про справжній подвиг: „Коли поглибився розкол в країні, і треба було рятувати ситуацію, я не могла залишитись осторонь цих процесів. Я прийняла сміливе рішення іти на вибори з опозиційною силою, і я про це не шкодую”. Карпачова це говорила таким тоном, наче під час виборів 2006 року опозиціонерів ставили до стінки й їй чудом вдалося вижити.

Ще більш пафосу було у промовах Карпачевої в кулуарах. Коли Ніна Іванівна захопилася своїми подвигами, один журналіст поглузував: „Ну, ви точно, як матір Тереза”. Карпачова не сприйняла іронії, а з напускною скромністю відповіла. „Не мать Тереза, но статус первого омбудсмена - это, знаете, ко многому обязывает. Я не работаю с политиками, я работаю с болью людской”.

Однак, не зважаючи на всі ці „дрібниці”, відомі кожному депутату Верховної Ради, ніхто там не сумнівався в прохідності Ніни Карпачової. „Моя перемога залізна”, - похвалилася сама кандидатка. Невдовзі був відомий й результат – 255 голосів „за”.

Звісно. „за” голосувала Партія Регіонів. З двох причин. По-перше, корисно мати свого омбудсмена. По-друге, кажуть, Карпачева через свій крутий норов влаштовувала голосні скандали на тихих засідання фракції. А разом з регіоналами як члени коаліції підтримали цю кандидатуру соціалісти з комуністами.

За даними „Обозревателя”, депутати БЮТу були у вільному плаванні – хто як хоче, так і голосує. Така собі міні-подяка за підтримку Миколи Томенка на посаду першого віце-спікера.

Тільки „Наша Україна” була одностайна в несприйнятті Карпачової. Наприклад, Ярослав Кендзьор кандидатку від ПР назвав «дівчинкою по виклику». «Перші кілька років вона чесно виконувала обв’язки захисника прав людини, але з 2004 року почала виконувати доручення СДПУ(о). Це видно, зокрема, з подій в Мукачевому, коли Карпачова стала на захист бандитів. Тоді її почали називати «дівчинка по виклику», - зауважив Кендзьор. Він додав, що Карпачова зараз «на побігеньках» в однієї політичної сили, і якщо вона буде обрана - «світ нас засвистить».

Опонент Карпачової набрав 153 голоси. Кандидатуру правозахисника з 35-річним стажем Євгенія Захарова подали фракції БЮТу та „Нашої України”. На його призначенні наполягало більшість громадських організацій та правозахисників світу.

Однак, те що кандидатура Захарова - не прохідна, стало зрозуміло після його представлення в парламенті. Регіонали назвали кандидата „грантоїдом”, який відробляє західні гроші, а також русофобом, який виступав проти надання російській мові у Харкові статусу офіційної.

Захаров, відповідаючи на ці зауваження, повів себе не як політик. Він не став юлити, а висказав, що думає з цього приводу щиро в обличчя. Мовляв, західні гранти дають можливість правозахисника бути незалежними від будь-якої політики. Що стосується російської мови – він відповів, що російська мова і так панує в місті Харкові, і ніхто там не утискає російськомовних громадян.

Захарова засвистали. Відчувши слабинку кандидата, активізувався Олександр Мороз. Він зауважив, що дуже поважає Захарова як правозахисника, однак йому пам’ятається, як на круглому столі у Президента він виступив проти його «дітища» - політреформи. Захаров і тут не став тримати язика за зубами - відповів, що він це не заперечує. І що він досі вважає: політреформа принесла багато негативних наслідків для країни.

Тут депутатська зала просто заголосили від обурення. В кулуарах противники Захарова ділилися інформацією, що той не менш політично заангажований, ніж Карпачова.

Мовляв, його думка щодо політреформи не в’яжеться з образом правозахисника. Однак вони не могли пояснити, як ставлення людини до політреформи може впливати на його правозахисну діяльність.

Інші аргументи проти були вже куди більш вагомими: Захаров - ”засвітився” біля президента під час виборів 2004 року. Мовляв, очолювана ним Харківська правозахисна організація фіксувала порушення на дільницях. А потім ці матеріали помаранчеві політики використали під час процесу у Верховному суді.

Власне, сам Захаров прекрасно розумів, що проти такої «доказової бази» йому тягатися буде вкрай важко. „В мене немає шансів, - заявив перед голосування Захаров журналістам в кулуарах, - я їм чужий. Я звичайна людина зі звичайними проблемами. В них інші проблеми - депутатські. Їм потрібен «свій правозахисник», такий, як Карпачова», - поскаржився Захаров.

І депутати справді обрали обусмена для власного правозахисту. Карпачова, вже не зможе зрадити собі, як політику, і буде активно світитися в гучних справах, де можна заробити піар. А для простих громадян будуть, як й раніше, працювати „грантоїди”. Такі, наприклад, як пан Захаров.