Юрій ВИННИЧУК

Слова пісні „Товарищ Сталин, вы большой ученый, в языкознаньи знаете вы толк» знайшли своє вдячне втілення в особі Лукашенка. Колишній голова колгоспу вирішив взятися за білоруську мову і виправити усе, що на його простий мужицький розум недосконале, а точніше віддаляє її від російської.

Здавалося б, і чого то мене занесло аж у Білорусію, де бідолашна білоруська мова уже ледве дихає на ладан? А це я уявив собі усі наступні кроки нашого донецького уряду. Спочатку з „Універсалу” зникло слово „єдина” стосовно державної мови, а тепер уже наш універсальний Дон і не криється, що не за горами той історичний момент, коли російська мова стане другою державною. І всі ж ми розуміємо, що другою вона точно таки не буде, бо коли усі перші мужі глаголять на общєпонятном, то й бути їй першою.

А там наш учений карась і за українську граматику візьметься, а то какаясь вона дуже сложна, і слов у ній столькі, шо друг Азаров – ну ніяк. А про Рината і говорить нема шо. Досить, шо він уже крім родного язика русскій язик виучив.

От ще тільки трішки зачекати, коли у них конституційна більшість набереться‚ і піде діло, як маслу. А більшість буде зростати прямо пропорційно до грошової маси, яка буде вливатися у зал засідань ВР.

Президент тим часом на бадьорі заяви Дона товче воду в ступі‚ переконуючи нас у тому‚ що українська мова‚ як державна‚ альтернатив не має. Шкода тільки‚ що від цих замовлянь нічого у повітрі не міняється. А Президент‚ випустивши джина на волю‚ уже не в стані що-небудь змінити. Джин тихою сапою робить усе за планом і від своїх обіцянок перед електоратом не відмовляється.

І тут мене гризе одна річ. Я не дивуюся тим масам‚ які ми звикли називати електоратом і які у своїй переважаючій більшості не читають демократичної преси‚ не мають доступу в Інтернет і володіють дійсними фактами‚ а не фантазіями. Я дивуюся тим дописувачам різноманітних сайтів‚ які твердять про якісь утиски для росіян‚ або про те‚ що є якась окрема „русскоязична” культура і її‚ мовляв‚ теж треба плекати. Зрештою‚ про цю містичну „русскоязичну” культуру чули ми і з вуст Азарова‚ і з вуст Ганни Стеців‚ і з вуст Чорновола і навіть щось подібне намагався проплямкати Янукович.

На жаль‚ фактів на підтвердження її існування ніхто з них так і не навів. А шкода. Я хотів би почути‚ наприклад‚ що представляє собою російськомовна українська література. Досі я знав тільки про авторів легкого жанру – детективу і фантастики. Правда‚ російські видавці чомусь майже кожного автора з України відразу змушують взяти російський псевдонім‚ а події твору конче перенести на терени Росії. Так що говорити про причетність цих авторів до української культури якось не випадає.

А от скажіть мені‚ російськомовні друзі‚ де ваші андруховичі‚ забужки‚ жадани‚ дереші‚ прохаськи‚ іздрики і т. д.? Я називаю тут лише тих україномовних авторів‚ яких перекладають на Заході та‚ зрештою‚ і в Японії та в Росії. А що знає світ про українську російськомовну літературу? Нічого. Можливо‚ тому‚ що російськомовні регіони – це щось на зразок Спарти‚ яка не дала жодного філософа чи літератора‚ але давала добрих вояків та спортсменів. Там ніхто не зацікавлений у розвитку культури. І ваш улюбленець Ахметов‚ святкуючи ювілей „Шахтаря”‚ не пошкодував двох мільйонів доларів на російських співаків‚ не запросивши жодного українського. Хоча у нас теж є співаки‚ що співають на „ язикє радних бєрьоз”. Чи знають про цей цікавий факт шахтарі? Сумніваюся. Але ви‚ сумлінні орачі Інтернету‚ про це мусити знати. Чому ж не обурюєтеся?

Якщо російська імперська культура була справді великою потугою і мала кого протиставити усім нашим кобзарям і каменярам‚ то сучасна російськомовна культура України – це тільки фантом‚ тополиний пух. У минулому можна знайти зо два-три десятки відомих російських письменників‚ які певний час жили й творили в Україні‚ але ж вони не позиціонували себе як українські письменники і завжди належали російській літературі. Навіть улюблена поетеса Януковича тільки народилася в Одесі і ніколи з Україною себе не пов’язувала.

Регіональні клікуші полюбляють тицяти прихильникам єдиної державної мови у приклад двомовну Фінляндію і чотиримовну Швейцарію. Але є одна суттєва різниця між тим‚ що існує у цих країнах‚ і тим‚ що хочуть насадити у нас. Шведські митці Фінляндії не належать шведському мистецтву‚ а франкомовні та німецькомовні швейцарські письменники не належать французькій та німецькій літературі. І якби‚ скажімо‚ женевський банк на святкування свого ювілею запросив винятково французьких артистів‚ то був би неабиякий скандал. А якби певна група пікетувальників у Цюріху стояла під німецькими прапорами‚ то їх би арештували. У Швейцарії живуть не німці‚ французи та італійці‚ а швейцарці німецького‚ французького та італійського походження. Чи можна щось подібне сказати про росіян в Україні? Чи є вони українцями російського походження? Здебільшого ні. Українці російського походження не мали б носити портретів царя і Сталіна‚ вимахувати російськими прапорами і закликати „назад в СССР”.

Нічого подібного не дозволяють собі ані багатомовні громадяни Швейцарії‚ ані шведськомовні громадяни Фінляндії. Тому кількість державних мов не є для них небезпечною. У жодній європейській країні не було президента‚ чия б жінка розмовляла винятково іноземною мовою. А в нас був. У нас майже весь штат Кабінету міністрів розмовляє недержавною мовою. Подібного аналогу ніде у світі не знайдете. Я вже не кажу про судимості й інші делікатні речі.

На жаль‚ ані татарин Ахметов‚ ні росіяни Азаров і Клюєв‚ ні Янукович‚ чиє національне походження досить туманне‚ не є патріотами України. У них зовсім інші культурні запити і цінності‚ аніж у представників меншини будь-якої європейської країни. Це малоосвічена‚ безкультурна і позбавлена традицій орда варварів‚ яка цінить лише спорт‚ російські серіали про бандюків і пісенні вернісажі кобзонів і табачників. То чому дивуватися, що Ахметов перетворив донецький ботанічний сад на свою резиденцію? Гуни теж у церквах конюшні влаштовували. Пальма Мерцалова – для варварів вершина мистецтва. І цю залізяку вони готові розтицькати геть по всіх містах і селах України й бажано на місці усіх інших пам’ятників.

Уже зараз найгучніший рупор „русскоязичних” мадам Вітренко волає про те‚ що пора усі пам’ятники зрадникам Мазепі‚ Чорноволу і героям Крут звезти на смітник. Якщо Чорновіл зрадив СССР‚ то Мазепа і герої Крут є зрадниками для Вітренко тому‚ що зрадили не Україну‚ а... Росію! Правда‚ тут нєістовая Наташа передала куті меду‚ бо герої Крут полягли‚ захищаючи Київ від банд Муравйова. І спеціально для російськомовних нагадаю‚ що більшовики тоді розстріляли у Києві‚ окрім українських патріотів‚ чотири тисячі російських офіцерів. Цікаво‚ якими словами вона б назвала російських генералів Юнакова‚ Алмазова‚ Дельвіга‚ Іванова‚ Грекова‚ які перейшли на бік армії Української Народної Республіки і боролися проти більшовицької навали? Ось ці росіяни‚ генерали царської армії‚ зуміли стати УКРАЇНЦЯМИ‚ а представники донецького клану ніколи ними не стануть. Чому? Та тому‚ що названі генерали були представниками великої російської культури. Цього не можна чекати від представників безкультур’я.

Наївний Ющенко‚ намагаючись прихилити донецьке серце Януковича до українства‚ усіляко намагається його втягнути у різні національні святкування‚ як от організоване покладання свічок до пам’ятника голодомору. Ви бачили з якою страдницькою міною на обличчі ніс свою свічку прем’єр? Збоку глянувши‚ можна було подумати‚ що то він і був причиною голодомору.

Можливо‚ Президент на цьому не зупиниться‚ а спробує задемонструвати прем’єрові свої унікальні трипільські черепки‚ а‚ може‚ ще й гопака станцює: „Дивись‚ Вітя‚ це ж наше! Українське! Ану‚ Катрусю‚ неси ще вареників! У трипільській макітрі неси! Та шкварок‚ шкварок побільше! Плюнь‚ Вітя‚ на пельмені‚ бліни і матушку Расєю‚ бо сало – це наше усе. Стань‚ Вітя‚ українцем і полюблю я тебе‚ як брата”.

„А на фіга?” – спитає Вітя.

„А інакше ж не полюблю!”

„Ну й плєвать. Скільки там тобі ще лишилося до конституційної більшості?”.

І не знайде Президент, що відповісти.