Хто в Україні не знає Тузлу? Її знають всі. Не всі, щоправда, там були. От і прем’єр-міністр України Юрій Єхануров вирішив побувати. Главу уряду в перші вихідні лютого на косі з нетерпінням чекали журналісти, яких з самого ранку доставили гелікоптером. Однак Єхануров затримувався - через туман Симферопольський аеропорт не давав дозвіл на виліт, а Керченський - на посадку прем’єрського літака.

Тож журналісти мали вдосталь часу переконатися, наскільки ефективно були витрачені кошти, виділені на укріплення острова. Річ у тім, що не так давно Єхануров розповідав журналістам, як уряд виділяє кошти на укріплення, мовляв, лишилося перевірити їх використання. Що ж, журналістам випало вдосталь часу перевірити, наскільки цільовим було це фінансування.

Від прикордонної застави журналістів привезли до прикордонного посту на березі Тузли. Тут височіла прикордонна «вишка», самотньо стояв прикордонний стовпчик, майорів український прапор. З цього посту було добре видно, як через кілька сотень метрів Тузла йде під воду. На піщаному березі - громаддя криги. А вдалині, де замерзле Азовське море зустрічається з бурхливим Чорним, видніється Таманська дамба. Як з’ясувалося, кам’яний насип, споруджений Росією, методично знищує український острів.

Раніше люди могли вільно перегукуватися, стоячи на краю Тузли й дамби. Але з 2003 року, коли росіяни завершили будівництво, море з’їло майже кілометр нашого острова. Жодного бетонного блоку або каменю, якими за виділені урядом кошти повинні були укріпляти Тузлу, журналісти не знайшли. Ні під берегом, ні під кущами, ні під снігом багатостраждального острова не було видно втручання будівельників.

«Певно, конверт з грошима з Києва до нас, ще не дійшов», - сміються на заставі. Зате росіяни востаннє укріплювали свою дамбу перед осінніми штормами - в жовтні 2005 року. Тому вся сила тих штормів обрушилася на український берег.

Нині ситуація на Тузлі стабілізувалася, переконують прикордонники. Острів перестав зменшуватися в розмірах. Можливо, можна було б обійтися без укріплення, аби не подальші дії російської сторони. Адже кінцева мета грандіозного будівництва на російському березі - зробити суднохідною протоку з Азовського до Чорного моря зі сторони Росії, щоб не сплачувати українцям за проходження російськими човнами через Керч-Єнікальський канал.

Тому наприкінці минулого року російська сторона задіяла земснаряд для поглиблення протоки між Тузлою та дамбою. Звичайно, це зумовило просідання неукріпленого піщаного берега. Розмитий берег знову замулював протоку, земснаряд продовжував вимивати пісок, і якщо цей «перпетум мобіле» не зупинити – від острова залишаться лише спогади.

Керівник Симферопільського прикордоного загону Андрій Посметюк розповів, що росіяни працювати на каналі близько тижня. «Росія без узгодження з українською стороною поглиблювала дно. А що ми могли робити? – вони ж поглиблювали на своєму боці», - скаржився він. Щоправда, після переконливих доводів українських прикордонників, що подібні роботи потрібно узгоджувати з українською стороною, росіяни зупинилися.

Не факт, що вдасться домовитися наступного разу. Тож, здається, варто було б все-таки укріпити Тузлу з боку російської дамби. А ще цікаво дізнатися, куди все-таки пішли гроші виділені на це раніше.

Нажаль, журналісти на мали нагоди поставити всі ці запитання безпосередньо Юрію Івановичу, щоб він стояв перед телекамерами і об’єктивами фотокамер, за ним виднілися розмиті морем сімсот метрів Тузли, а прем’єр пояснював би представникам ЗМІ, які саме роботи ведуться на острові, скільки грошей за них сплачено, і який мав би бути результат після їх освоєння.

Однак поставити ці питання не вдалося. Через негоду. Того дня Єхануров на Тузлу так і не долетів. Найкумедніше, що журналісти теж опинилися відрізаними від великої землі. Коли прикордонники пригощали представників ЗМІ яблуками та шпротами, зайшов офіцер і повідомив, що виліт вертольота з Тузли переноситься на наступний ранок. Спочатку всі подумали, що це - жарт. Однак вже за кілька хвилин нам стало не до сміху. Керченський аеропорт відмовився приймати вертоліт. Ми опинилися в ролі робінзонів, тож не залишилося інших занять, як достеменно вивчити життя цього невеличкого клаптика землі.

Новенька прикордонна застава виросла тут зовсім нещодавно, завдяки україно-російському конфлікту. Коли росіяни почали будувати дамбу - прикордонники жили на острові у звичайних наметах. Тепер це - затишні корпуси з килимками, майже шкільними стінгазетами: «Відомі українські поети та письменники», або «Українські народні звичаї та свята».

Служити тут вважається престижним. Хоча гарнізон маленький - близько 15 осіб, але забезпечений усім необхідним. «Обоз» розговорився з прикордонником, що ніс вахту на вежі на самому краю Тузли. Біля вишки є навіть невеличкий вагончик, де вартові можуть зігрітися. Прикордонник Вадим підкидав дрова тузлинського низькорослого дерева в «буржуйку» й розповідав, яке чудове й спокійне життя на острові: «Особливо гарно влітку. В Чорному морі шторм - йдемо купатися в Азовське, Азовське брудне – йдемо на іншу сторону».

Справді, від вежі до моря - 50 метрів. Єдині, з ким воюють прикордонники, - браконьєри. Якось конфіскували в турок судно, яке назвали «Метис». Тепер ця «стара калоша» - єдиний постійний зв’язок Тузли з великою землею, якщо не враховувати вертоліт. Щоправда, кажуть, що на ньому зручно ловити турецьких браконьєрів – ті приймають прикордонників за своїх.

Офіційно на Тузлі проживає ще 15 сімей аборигенів. Вони ловлять рибу, розводять вівці. Кажуть, росте тут неабияка картопля. А ще місцеві жителі записалися в громадське формування прикордонників, чим дуже пишаються.

Одна на Тузлі біда - відсутність прісної води. Її сюди завозять військові. Через такі незручності місцеві живуть на Тузлі лише в риболовний сезон, на зиму перебираються в Керч. Тож зимою цегляні будинки селища вимирають. Постійно тут мешкають лиш четверо цивільних. Вони охороняють дві бази відпочинку, що розташовані на Тузлі, а також доглядають сільських овець. Вівцям тут воля – ані хижаків, ані злодіїв. Вони вільно пасуться по всьому острову. Але чужих бояться і близько до себе не підпускають. На відміну від лебедів, які інколи не дають проходу, шиплять і намагаються вкусити.

Отже, Єханурова цього дня на Тузлі, так і не дочекалися. А ось журналістів вдалося-таки переправити в Курч. Прикордонників не радувала перспектива годувати й розміщувати на ніч чималу ватагу акул пера, і щойно керченський аеропорт дав добро - представників ЗМІ миттю посадили у вертоліт. А Єхануров потрапив на Тузлу наступного ранку. На жаль, він нічого не розповів про долю виділених коштів – просто нікому було про це запитати.

Глава уряду натомість пообіцяв, що після нього на Тузлу приїдуть будівельники. Але не укріпляти, а… будувати. Юрію Івановичу дуже сподобалася ідея перетворити Тузлу в курортний острів, такі собі Нью Васюки. Щоправда, якщо острів не укріплювати острів, цей проект дуже швидко можна буде викинути у смітник, а «курорт» піде під воду і стане Атлантидою.