Ялтинський маяк донедавна був об’єктом Чорноморського флоту Росії. Тепер він – український. «Обоз» вирішив дізнатися деталі цієї епопеї і розповісти читачам, як же Україні вдалося відвоювати маяк. Адже ні для кого не секрет, що частіше наша держава програє Росії малі й великі битви в економічних та політичних війнах.

…Група українських журналістів підійшла до будови Ялтинського морського порту. Раптом до нас звернувся кремезний чоловік: «Куда, пацани?» «Не «пацани», а хлопці та дівчата», - виправив його журналіст НТН Осман Пашаев. Почувши, що «делегація» шукає начальника Ялтинського морського порту, здоровань втратив до нас інтерес: «А! Так ви про героя Радянського Союзу будете писати!», - з роздратуванням видав він, сідаючи в автомобіль з прапорцями Партії Регіонів. Незадоволення місцевого «блакитного» стало зрозуміле нам, коли журналісти піднялися в кабінет героя «ялтинської маячні» - стіну його робочого кабінету прикрашав портрет Ющенка.

Начальник порту Юрій Формус, якому самотужки вдалося перемогти в конфлікті з Чорноморським Флотом, виклав свою версію того, що відбувалося. За його словами, коли він в квітні заступив на роботу в порту, то звернув увагу, що Ялтинським маяк, який використовує ЧФ, перебуває на балансі Ялтинського порту, який, зокрема, сплачує за електроенергію. «На той час борг набіг на 10 тисяч гривень. Проти мене як керівника порту вже можна було порушити кримінальну справу за те, що гроші спрямовуються «на ліво». Адже фінансувати об’єкт ЧФ - все одно, що платити за квартиру власної бабусі», - образно розповідав нам Формус юридичну колізію довкола маяка.

Після таких невтішних висновків, начальник порту вирішив заключити угоду про користування маяком з Чорноморським флотом РФ. «Викликаю, я до себе маячника, це 60-річний дідусь, який працював там ще за Брежнєва. «Дєдушка» прийшов не один, а з офіцером російського флоту. Кажу «підписуйте договір». А він мені: «Я передам ваше прохання своєму керівництву, але малоймовірно, що воно відреагує». Він посидів, посміявся з моїх пропозицій й пішов», - поскаржився Формус.

Щоправда, після того, як охорона порту не пустила старого маячника на робоче місце, офіцерам ЧФ стало не до сміху. Формус розповідає, що коли він переглянув угоди про розподіл Чорноморського флоту, то відкрив для себе багато цікавого: «Ялтинський маяк у військовій термінології значиться як «Я-13». Він прописаний як об’єкт спільного користування в додатку № 2 Угоди між Україною і Росією про параметри розподілу Чорноморського флоту, який називається: «Перелік і параметри об’єктів Чорноморського флоту Російської федерації в місті Севастополі».

«Але ж Севастополь - це не Ялта. Як Україна - не Росія. Яке відношення має ялтинський маяк до Севастополя? Так я їм і сказав», - обурювався начальник морпорту. Під словом «їм» , вочевидь, він мав на увазі адмірала Чорноморського флоту РФ та ще 14 вищих офіцерів, які наступного дня, після того, як на маяк не пустили «дєдушку», особисто з’явилися в його кабінеті.

На той час право на маяк визнала за собою установа українського мінтрансу «Держгідрографія». «Коли я побачив адмірала Татарінова в приймальні свого кабінету, ледь не впав. Кажу, ви мабуть двері переплутали», - розповів Формус. За його словами, під час розмови адмірал не зміг надати порту договір прийому-передачі об’єктів, а також договір на оренду, та й взагалі будь-які документи, які би підтверджували право ЧФ на маяк.

«Я їм кажу: треба було хоча б документи в міськраду подати. Для того, щоб виграти лотерею, її потрібно, як мінімум, купити», - продовжував свою оповідь Формус. Він додав, що після цієї розмови, жодних претензій від чорноморського флоту до них не надходило.

Пізніше «Обоз» зустрівся зі старим маячником дідом Поліщуком. Він не зрадив Чорноморський флот.

- Продовжую працювати. Переді мною поставили завдання: сидіти дома на телефоні. Командування телефонує, а я доповідаю».

- Що ж ви доповідаєте?

- Кажу, ситуація без змін.

Старий пропрацював на цьому маяку 32 роки. Під час розподілу флоту російське командування запропонувала написати заяву про працевлаштування в ЧФ. «Звичайно, погодився. Спочатку було важко, зарплату доводилось отримувати в Севастополі, потім мені почали пересилати на Ялту».

- А вам пропонували працевлаштуватися в Держгідрографії?

- Так, пропонували. Але це не гарно. Я ж писав заяву командуванню.

- Ви працюєте на флот Росії, але у вас колоритне українське прізвище – Поліщук. Ви себе ким вважаєте - українцем чи росіянином?

- Звичайно, українцем.

- А кому, а вашу думку, повинен належати маяк?

- Хай командування вирішує.

- Нам цікава ваша думка?

- Звісно, Росії.

- Чому?

- В України немає грошей.

Але цю тезу Поліщука розвінчав начальник маяка - молодий здоровань на крутому джипі. Він детально розповів «Обозу» під час екскурсії на маяк, яким чином він буде обладнаний найновішою технікою. «Дідусь маячник його як міг підтримував. Але російська сторона коштів жодних не вкладала в модернізацію», - розповів новий начальник маяка.

- Як ви гадаєте, навіщо ЧФ маяк взагалі потрібний?

- Тільки, як символ, припускає начальник маяка.

А маяк справді старовинний і напрочуд гарний. Не так давно місцева влада встановила поблизу ще й гармату. Напевно, щоб було як у Пушкіна: «пушки с берега палят, кораблю пристать велят».

Але це все - лірика, а перейдемо до більш приземлених проблем. В кожному порту існує так званий «маячний збір». Судно, яке заходить в порт, має сплачувати певну суму за навігацію. В Ялту в розпал сезону заходять як невеликі яхточки, так і морські лайнери. Формус розповів, що за рік виходить приблизно 60 тисяч доларів. Проте, ці гроші отримує не ЧФ, а «Держгідрографія». Невеликі кошти, але наші чиновники можуть й такими «вигідно розпорядитися».

В порту говорять, що, начебто, кілька років тому ЧФ «назло» відключила маяк. Тоді швидкими темпами поряд спорудили резервний. Але це було за старої влади, нове керівництво морпорту разом з Держгідрографією пішло далі – вирішило модернізувати об’єкт. За їхньою логікою, за обладнаний новим устаткуванням маяк можна брати більшу плату.

Щоправда, російська сторона може спробувати повоювати за маяк. Знайшовся таки один документ, за яким «Я-13» значиться як об’єкт, переданий ЧФ Росії. Однак документ цей доволі сумнівний.

Всі додатки, де деталізувалися об’єкти, передані в користування ЧФ, були підписані в одному пакеті з угодою про розподіл Чорноморського флоту в 97 році. Але в 2003 році раптом з’явився дивний документ, який називається «Уточнений перерахунок об’єктів, які використовує ЧФ, поза містом Севастополь. В цьому переліку навіть з’явилися об’єкти, які не ввійшли у договір 97 року, як і «Я-13». А сумніви щодо цього документа виникли через підписантів. Якщо угоду 97 року підписували прем’єри Лазаренко та Чорномирдін, згідно угоди 2003 року об’єкти РФ передає рядовий кримський чиновник - голова кримського фонду майна Юрій Шимін. За такої логіки подарувати маяк Чорноморському флоту міг будь-хто, у кого є печатка з гербом.

До речі, в тексті великої угоди є ще один важливий момент. Там сказано, що об’єкти переходять в оренду Чорноморського флоту за процедурою, виписаною в українському законодавстві. Тобто, по кожному об’єкту потрібно підписати договір оренди, а для цього він повинен пройти інвентаризацію. Виглядає доволі кумедно, але про цей пункт згадали лише тепер, через 9 років після підписання міждержавної угоди.