Минулого четверга «Оглядач» мав вельми неприємний інцидент зі службою безпеки «Нашої України». Трапилося це під час відвідання закритого засідання Ради Партії «НУ».

 

В Партії Регіонів, яка має в своїх лавах найбільшого «прихильника» свободи слова – Калашникова, ще не здогадалися шукати журналістів під диванами, столами та фіранками. На щастя, не здогадалися. Адже завдяки цьому кореспондент «Оглядача» Соня Кошкіна описала закритий для преси звіт Януковича з приводу ста днів роботи уряду.

 

А ось охорона «прозорих» помаранчевих вирішила продемонструвати чудеса пильності. Через що на кореспондента «Оглядача» чекали справжні пригоди - служба безпеки «НУ» розпочала полювання на журналістів під кріслами, в туалетах, тренажерних залах та трансформаторних будках великої будівлі «Київпроекту».

 

Після пережитого стресу виникла ідея скласти рейтинг пильності охоронних служб політичних сил та політиків, з якими довелося стикатися в роботі. І першість виборола служба безпеки «Нашої України». Отже, почнемо з інциденту, який під час закритого засідання Ради Партії.

 

Охорона шукає журналістів у трансформаторних будках. І знаходить!

 

Кілька днів тому Рада Партії «Нашої України» приймала рішення державної ваги - обирала голову. Цей доленосний момент хвилював левову частину суспільства, адже  «НУ» - не партія «хренов-бубликов», а політична сила, яка представляє Президента України. Отже, перипетії цікавили не лише партійців, а й решту небайдужих громадян. Про що свідчила і кількість журналістів під дверима «Київпороекту».

 

Однак, Раду зробили закритою для журналістів, навівши на роздуми, що атмосфера демократії, в якій відбувався на позаминулому тижні з’їзд «Нашої України», насправді є лише показухою, якщо головне рішення приймають за закритими дверима.

 

З’їзд - це прекрасно, рада партії - теж добре, але, як показує практика, партія - це люди, які нею керують та фінансують. Де-юре, політика партій приймається з’їздом або визначається радою, але де-факто це трапляється «під килимом».

 

Наприклад, всі попередні з’їзди та ради «Нашої України» визначалися за помаранчеву коаліцію, однак це не заважало керівництву «НУ» вести переговори з Партією Регіонів, що в результаті стало причиною блакитного реваншу.

 

Отже, якщо політики не бажають ділитися інформацією – «Обоз» вирішив сам «прийти до гори». Тим більше, що проникнути на закриту раду партії виявилося не важко – проблемою було залишитися на «таємній вечері».

 

Зібрання  відбувалося в приміщенні «Київпроекту». На «прохідній» запускали людей: наліво – учасників Ради, праворуч - в спортзал, розташований поверхом вище від актового залу. В актовий зал пускали лише нашоукраїнців, тож довелося попрямувати в спортзал.  «Я на бокс», - кажу охороні, прямуючи повз турнікет… Поблукавши лабіринтами коридорів, за кілька хвилин виходжу прямісінько в кулуари Ради, де лоб-в-лоб стикаюся з Олександром Третьяковим. «Як!? Журналіст!?», - здивувався Третьяков.  «Штірліц!», - відповідаю.  «А,  Штірліцам можна», - погодився Третьяков. Далі продовжити розмову не вдалося, Третьякова взяв «під крило» Порошенко і повів за ріг, пошептатися.

 

Прохід до зали теж був відкритим. Члени Ради не могли всидіти на нудному зібранні, «тусували» туди-сюди, виходили покурити чи зробити дзвінок. Це вкрай замучило охорону, яка стомилася вимагати у кожного посвідчення. Зайшовши в зал, розташовуюся «на гальорці», намагаючись не надто привертати увагу. Однак, нажаль, моя радість тривала не довго. Встигаю лише побачити, як спокійно, без емоцій, за пропозицією Єханурова рада призначила Ропотенка на місце Катеринчука. На відміну від з’їзду, гасла «Ганьба» й «Катеренчук» в залі не лунали.

 

За кілька хвилин до мене підійшов якийсь хлопець: «Або ти вийдеш сама, або ми покличемо Мокріді». Почувши цю погрозу, я не змогла стримати сміх: в подібні ситуації я потрапляла неодноразово, але на допомогу завжди кликали охорону. Чому в «Нашій Україні» надають перевагу Мокріді, я второпала після зустрічі з нею в кулуарах. Тетяна  влаштувала неабиякий скандал, щоб не сказати більше. Не відомо за що дісталося ні в чому не повинному Авакову, ніби це він провів кореспондента. Мабуть, після демаршу Катеринчука посада розкольника і цапа-відбувайла вакантна.

www.ura-inform.com

 

Тим часом тезка розповіла, що мені має бути соромно перед колегами, мовляв, поки всі журналісти мерзнуть на вулиці, «Обоз» гріється в залі, і це неабияка неповага до членів Ради, до «Нашої України», і до права на конфіденційність учасників зібрання. І попри те, що з окремими сентенціями Мокріді я була згодна, в душі все-таки вирував протест. Особливо після слів про неповагу до журналістів, які стояли на вулиці аж ніяк не з моєї вини. Наша перепалка закінчилася вже моїм випадом  на адресу «Нашої України», яка немало доклала зусиль до блакитного реваншу в Україні.

 

Вирішивши не відступати, я подалася на вищий поверх, до згаданого спортзалу. Моя настирність була винагороджена: голосні виступи учасників Ради НСНУ чулися навіть в коридорах.

 

Саме так «Оглядач» дізнався, що члені Ради так ретельно ховали від громадськості. Ця страшна таємниця приховувала не стратегічні плани, не рішення державної ваги, не доленосні партійні кроки. Раду закрили, щоб ніхто не здогадався: її учасники не в змозі прийняти конкретні рішення, партія не знає, як виконати завдання Президента – оновитися.

 

Про це з розпачем волав Роман Безсмертний: «Ми мусимо прийняти рішення, а не черговий раз пояснити журналістам, що ми нічого не прийняли, бо у нас - демократія. Вони нас не зрозуміють. Будь-яка партія повинна бути зрозумілою, «внятною» людям». До речі, Безсмертному був не дуже до вподоби розгул демократі на минулому з’їзді, коли делегати кричали йому «ганьба». «Неприпустимо, щоб делегати вели себе так, як це було на минулому з’їзді, це понизило наш рейтинг на 2 відсотки», - заявив Роман Петрович.

 

Однак його прохання прийняти якесь рішення не знайшло підтримки. Члени ради взяли тайм-аут на три тижні, щоб визначитися з кандидатурами в керівництво кожен в своєму регіоні.

 

На посаду керівників називалися одні й ті ж самі люди. Наприклад, Єханурова пропонували на голову Ради Партії.  Безсмертному  пропонували керівництво фракцією. Порошенко від посад  відмовлявся.  Щоправда, були у виступах і жарти. Один з доповідачів заявив: «У нас в партії дві авторитетні особи: Єхануров і Порошенко…Ой! Забув  Романа Безсмертного». Зал зареготав. Ще було весело, коли хтось запропонував на голову Юрія Павленка : «Молодий перспективний, ще й міністр».

 

Червоненко в своєму стилі говорив, що визначитись з головою мусить Президент. А рада лише затвердити його волю.  Евген Альфредович був єдиний, кого слухали, не куняючи. Він розповів, як його переслідує прокуратура за бійку під кабінетом Януковича, за захоплення донецького аеропорту в 2004, за оборону отруєного Ющенка в лікарняній палаті. Червоненко заявив, що це йому нагадує політичні переслідування перед помаранчевою революцією. «Євреїв завжди б’ють першими», - попередив він учасників ради.

 

Все це звичайно хоч і було цікаво, однак жодної суспільно-важливої інформації не містило. Однак на цьому місці довелося знову поспілкуватися з охоронцем. Служба безпеки «Нашої України» виявила нечувану звитягу, сторожуючи конфіденційну інформацію  про політичну імпотенцію Ради «Нашої України».

 

Не відомо, хто їх напоумив, але охоронець піднявся поверхом вище і почав методично перевіряти всі приміщення, що межують з актовим залом. Відступати було нікуди… Задоволення представника служби безпеки, коли він таки знайшов  «диверсанта із записником», важко передати словами. «Що ви тут робите?» - запитав він. «Панчохи поправляю», - відповідаю ніби нічого не сталося.

 

Жодні зауваження, що закрита Рада партії проходить поверхом нижче, ще журналістам не заборонено перебувати біля спортзалу «Київпроекту», а також інші правові «зачіпки» на охоронця не подіяли. Напевно, він про них почув від мене вперше. Грубо виштовхавши мене зі схованки, він буквально викинув мене за поріг, як кошеня. За таку шалену завзятість віддаємо їм першість у рейтингу сторожових псів – якщо не демократії, то хоча б партії, яка гордо називає себе демократичною.

 

"Спрячь за высоким забором Рината"...

 

До «бойового хрещення» в «Київпроекті» пальму першості міцно тримала охорона головного офісу Ріната Ахметова в донецькму Ботанічному саду. Вислів «Мій дім –моя фортеця!» - це якраз про гніздо Ріната Леонідовича. Трьохлінійний паркан: перший - бетонний - майже з двохповерховий дім, дві наступні лінії: металічний каркас, обтягнутий сіткою, подекуди - колючий дріт. Цікаво, що у них між парканами - мінне поле?

 

Я навіть на ризикнула перевіряти. В кращому разі могли собак напустити. Втім, собаки бігають як раз перед головним парканом. Мої колеги журналісти якось довго лізли болотом, між осокою та верболозом, щоб трохи наблизитися до чорного ходу, щоб краєм ока глянути на будівлі в помісті Ріната. Проте величезна собака їх і близько не підпустила. Довелося журналістам тими ж шляхами, однак на великій швидкості продиратися болотом назад. 

 

Навколо знаменитого своєю красою та розмірами паркана Ахметова стоять таблички «Обережно! Заповідна, територія. Збір ягід, грибів, трав, прохід, заборонено!» Над парканом - кілька сторожових веж. Там, де мур межує з автодорогами, - ходить наряд охорони. Весь цей комплекс оборонних заходів робить гніздо Ріната Ахметова насправді неприступним.

 

Хоча тутешній охороні не вистачає пильності: вона прогледіла журналістів «Газети по-українськи», які робили фото сесію з верби, а також кореспондента «Оглядача», який вибрав для цього тополю. Пригадую, як з останніх сил видерлася метрів на десять угору на цю скрипучу, ламку, хитку та незручну деревину, а фотоапарат раптом «заглючив». Довелося його трохи «підремонтувати» об стовбур тополі.

 

«Державне» - означає нічиє

 

А ось з охороною державних об’єктів в країні проблема. Наприклад, ніщо не завадило «Оглядачу» оглянути весь комплекс державної резиденції «Міжгір’я», коли місцеві жителі повідомили про повернення Януковича. Тодішній лідер біло-блакитної опозиції повернувся жити в приміщення, які він заселяв до помаранчевих подій. До речі, це сталося в розпал таємних переговорів між НУ та ПР.

 

Мені вдалося проникнути через кілька парканів, зробити повну фотосесію всіх будівель, поки охорона грала у баскетбол і навіть не помітила, як я вибралася а волю. Через пару днів я вирішила уточнити деякі деталі, порозмовляти з обслуговуючим персоналом. Довелося знову проходити на територію резиденції. Всередину пройшла через дірку в паркана, а на території навіть не крилася.

 

Через годину такої прогулянки журналіста нарешті «взяли». Я гадала, що все закінчиться типовим оглядом речей на наявність вибухових пристроїв. Ну ще хіба промиванням мізків. Аж ні, державна охорона викликала міліцію. А міліція, в свою чергу, - куратора державної охорони. Той залякував мене позбавленням акредитації, вимагав фотоапарат та розповідав, як журналісту пощастило, що його не підстрелили під час перших десяти кроків охоронним об’єктом.  

 

В якості відповіді журналіст віддав офіцеру фотоапарат з повною колекцією фотографій резиденції. «Як це ви встигли?», - запитав він. «Я вже тут другий раз. Й всі ці фото вже в архіві «Обозу». Отож, давайте, ви подумаєте щодо акредитації, а я щодо того, щоб не розсекречувати систему охорони резиденції», - запропонувала їм угоду.

 

Приватні дачі, яхти політиків, як показує практика охороняються, ще гірше. Не було жодних проблем зробити фото кримського парку Ахметова та дачі Януковича, а також яхти прем’єрського сина в Миколаєві. Не вийшло фотографувати лише на  так званій «дачі Кушнарьова», де «Обоз» нерозумно сполошив  охорону.

 

Під час моїх візитів на «дачі» конфлікт виник лише на  карпатській дачі Президента. Там охоронець кинувся на журналіста, щоб відібрати фотоапарат. Довелося тікати у ліс, ховала фотоапарат під каменями, а потім повертатися назад, щоб продовжити розмову. Спілкування відбулося в яремчанському райвідділі міліції...

 

Як «Оглядач» посилив обороноздатність російської армії

 

А ось з полону російських військових – навпаки, вже українська міліція визволяла  «Оглядач». До речі, в нашому рейтингу охорона російських військових баз займає останнє місце.  Досі дивуюся, як тепле південне сонце розслабляє морських піхотинців. Як наслідок - українські журналісти з фото- й відеокамерами пройшли в самісіньке серце військової бази. Таким чином «Оглядач» та НТН потрапили в гості до російських військових на маяку Сарич.

 

Можливо, вони вже виправилися, бо після цієї історії командування ЧФ Росії заявило: «позаяк громадянка Чорновіл проникла на територію бази цілеспрямовано, ЧФ посилює охорону своїх об’єктів в Криму».

 

Що ж, нехай охоронці пильнують, а ми продовжимо своє розслідування. Чекайте на продовження