Після успішного прокату «Тачок» і «Піратів Карибського моря» суд скасовує постанову про обов’язковість дубляжу українською. З позовом звернулась, як не дивно, Асоціація сприяння розвитку кінематографу в Україні, яка об’єднала українських дистриб’юторів та більшість кінотеатрів. Асоціація стверджує, що в Україні немає технічної можливості робити такий бізнес, що прокат фільму окупить дубляж – але не дасть жодної гривні прибутку. В той же час, «Тачки» і «Пірати» українською зібрали більші аудиторії, ніж перекладені російською. Дистриб’ютори американського продукту готові дублювати і надалі, підкреслюючи, що або зараз, або ніколи. Але суд прийняв рішення. І це рішення скасовує постанову, яка вимагала перекладати фільми на рідну мову. Але хто тут виграв, а хто програв?

Постанову про обов’язковість дублювання фільмів українською мовою зустріли як довгоочікуване звільнення від експансії російськомовного продукту на території України. Але не все так швидко і легко робиться. Шістнадцятого жовтня цього року суд скасував постанову про обов’язковість дубляжу, чим, здавалося б, перекрив можливості для розвитку нового виду бізнесу в Україні, а також знову взяв на проросійський мотузок спраглий українства український нарід. Преса багато наговорила про сумну ситуацію в українській кіноіндустрії, а Обоз вирішив поцікавитись думкою тих, хто, можливо, більше знає.

Володимир Ар’єв, генеральний продюсер продюсерського центру «Закрита зона», автор однойменної програми, лауреат численних премій у галузі журналістики пожалівся на суди нашої країни: «Часом суди своїми рішеннями загрожують державності України». Володимир нагадав про величезний ідеологічний вплив кіна на уми аудиторії і підкреслив, що за цим рішенням стоять інтереси Росії, адже дія ліцензій російських дистриб’юторів поширюється і на територію України. Отже, судовим рішенням від 16 жовтня цього року «Українську культуру знов загнано на задвірки». До суду з позовом пішла Асоціація сприяння розвитку кінематографу в Україні. На переконання Володимира, звернувшись до суду, Асоціація завдала «абсолютної шкоди українському кіно». «Сьогодні всі гроші ідуть повз українську касу, основні кошти отримують російські дистриб’ютори, які мають на території України свої філії. Тут же лишаються лиш крихти».

Володимир Ар’єв порадив зв’язатись з Андрієм Різолем, співзасновником Асоціації.

Андрій Різоль спочатку не охоче давав коментарі – набридла йому преса своєю поверховістю і необ’єктивністю. Але зрештою поділився всіма негараздами нашого кіна. «Асоціація об’єднує близько тринадцяти українських дистриб’юторів і більшість кінотеатрів, - сказав він, - у наших інтересах захищати ринок. Але ця постанова не дає змогу вести бізнес на території України. Вона лобіювала кіно продукт американських дистриб’юторів, а там у витратній частині виробництва фільму вже передбачено дубляж українською мовою, а українські дистриб’ютори це мають робити за власний рахунок. Ми зможемо лише окупити дубляж, надприбутки отримають лиш американські блокбастери, дубляжем яких займаються американські компанії». Отже, або давіться американськими блокбастерами, або дивіться російською мовою.

Андрій підкреслив, що він бореться з впливом Росії на кіноіндустрію, але, щоб продублювати фільм йому доведеться «взяти валізу з грошима і поїхати за кордон, можливо, в ту ж Росію, щоб зробити дубляж українською».

Що ж нам робити?

«По-перше, удосконалити копі-фабрику "Центр Довженка". Сьогодні вона не здатна виконувати свої функції,

По-друге, побудувати свою dolby-студію».

Зараз же Андрій Різоль збирається привчати глядацьку аудиторію до україномовного кіна, до вітчизняної продукції найвищої якості: «В Україні є високого рівня фестивалі (Контакт, Крок, Відкрита Ніч), які подарували нам близько п’ятиста робіт найвищої якості. Михайло Іллєнко обере з них сто найкращих, а ми залишимо лиш сорок. Це будуть роботи, після перегляду яких у глядача зламаються стереотипи про українське кіно». Затримка, як завжди, за грошима, Андрій прогнозує, що на здійснення цього проекту йому знадобиться близько п’ятиста тисяч доларів. Українське кіно знов шукає мецената.

Щоправда, на скільки потрібно будувати власну студію - теж спірне питання. Ще у серпні в інтерв'ю "Україні Молодій" Алекс Ковськи, продюсер україномовних мультфільмів ("Карлсон", "Теркель і Халепа") зауважив: "В Україні люди якось звикли: спочатку ми побудуємо виробничу базу, а потім будемо на ній знімати кіно, це все буде наше. Ми в Естонії робили не дуже великі, але капіталоємні проекти, і якщо не вистачало якогось обладнання, частину привозили з Гельсінкі, частину з Риги, орендували, звозили в одне місце — це нормальна практика. А будувати свою виробничу базу і накупити туди дорогущого обладнання, яке щороку міняється і швидко старіє, взагалі незрозуміло для чого. Якщо ми почнемо знімати фільм, ми за тиждень зберемо всю необхідну техніку".

Наміри уряду Тимошенко здійснити найгучнішу в кіноіндустрії реформу зламали зуби об гірку реальність, як кажуть, найшла коса на камінь: у українського глядача з’явилася можливість дивитись українською мовою лишень американські блокбастери, а дрібні українські дистриб’ютори ледве не втратили роботу. Хто ж з наших нечисленних мільйонерів любить європейське і неформатне кіно перекладене українською мовою на українській студії?

PS: «Обоз» зв’язався з директором однієї з українських студій з проханням прокоментувати ситуацію:

«Например, наша студия, Adioz Production может без помощи извне дублировать инофильмы на украинский язык. При этом только малая часть работы должна быть выполнена "за границей"*. Да и то, наши отношения с иностранными партнерами настолько теплые, что они готовы идти на большие уступки в вопросе цены. Соответственно, на мой взгляд, отдать очень малую часть работы заграницу, это не есть проблемой, ведь весь основной процесс, и деньги остаются здесь, в Украине. Дублировать ли в принципе, или нет - вопрос больше к прокатчикам. Но о том, что это возможно, я заявляю с полной уверенностью.

И еще одно:

Вице-премьер-министр Украины Дмитрий Табачник недавно сказал такое: "дублировать фильмы на украинский язык на сегодняшний день 100% не выгодно". Он также отметил, что, по его мнению, на дубляж одного фильма надо от двадцати пяти до тридцати пяти тысяч долларов. Видимо, господин Табачник не располагает реальными данными. Наша студия занимается дубляжом - я реально знаю, сколько это стоит, и это гораздо дешевле! Просто деньги надо вкладывать в нужное место, а не туда, куда обычно».

*Сергій Озерянський сказав, що дев’яносто п’ять відсотків роботи можна робити на території України. А останній етап роботи робить Росія, яка має ліцензію dolby. Отож, любі друзі, погані господарі завжди по сусідах ходять.

Читайте також

Кіно українською: круглий стіл на державному рівні